Їхньої біографії Google не знає – о выборах мера Львова.

Щодо решти кандидатів, то, попри строкатість політичної приналежності, їх об’єднує одне – біографій цих висуванців не знає навіть усезнаючий Google. Цей інтернет-оракул сучасності на запит "Ярослав Гінка біографія” просто не знає, що відповісти.

Юрій Михальчишин, якого висунула ВО "Свобода”, – наймолодший учасник виборчих перегонів. Він народився 1982 року, тож про якусь політичну біографію взагалі годі говорити.

Удалось найти автобиографию.

Я, Михальчишин Юрій Адріянович, народився 14 листопада 1982 року у м. Львові в родині службовців. Громадянин України.

Освіта вища.

У 1989 році вступив до СШ № 80 з поглибленим вивченням іспанської мови, у 1996 році переведений до Львівської української приватної гімназії, де навчався до 2000 року. В 2000 році зарахований студентом філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; завершив навчання у 2005 році, отримавши диплом магістра політології з відзнакою.

Трудову діяльність розпочав у липні 2000 року на посаді політичного оглядача часопису "За вільну Україну плюс". 31 жовтня 2005 року був зарахований до аспірантури Львівського національного університету імені Івана Франка на кафедрі політології, у 2009 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю "політичні інститути та процеси". З липня 2009 року і по сьогодні працюю старшим науковим співробітником Національного університету "Львівська політехніка".

Член Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Заступник голови Львівської обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" з питань політичної освіти. Сімейний стан – неодружений. Склад сім'ї:

Батько – Михальчишин Адріян Богданович (1954 р.н.), тренер СДЮШОР "Дебют", міжнародний шаховий гросмейстер (1978 р.).

Мати – Михальчишин Світлана Георгіївна (1958 р.н.), завідувач гуртожитку № 1 ЛНУ ім. І. Франка, за освітою мікробіолог.

Сестра – Михальчишин Ольга Адріянівна (1988 р.н.), студентка.

Проживаю у м. Львові.

Контактний телефон: 270-24-01

Политические взгляды.

Які цілі спробує втілити Янукович і коаліція "тушок" у гуманітарній царині, чи на ниві економіки? Яким буде становище України у світі? Наскільки пекучою є загроза втрати суверенітету – відповіді на ці та інші питання шукаємо разом із радником голови ВО "Свобода", кандидатом політичних наук Юрієм Михальчишиним.

- Які персони в уряді Януковича-Азарова варто вважати найбільш небезпечними і чому?

- Те, з кого зліплено цей уряд, свідчить про серйозну кадрову кризу Партії Регіонів, яка за п'ять років сидіння в опозиції не виховала власних кадрів, що стали б її новими обличчями. Азаров спирається на ключові фігури режиму Леоніда Кучми. Себто цей уряд – майже повна реставрація влади, що царювала в Україні до 2004 року, хіба що з дрібними ротаціями. Загрозливі для українських інтересів постаті – це насамперед політики, пов'язані із серйозними зовнішніми впливами, чи ж такі, що мають бізнесові зиски, які суперечать інтересам держави. Варто зупинитися на постаті Володимира Сівковича – віце-прем'єра, який куруватиме силовий блок. Сівкович – колишній кадровий співробітник радянських спецслужб, відомий своїми тісними зв'язками із російськими колегами.

- Звернімо увагу і на персону віце-прем'єра Андрія Клюєва. Цей власник цілої бізнес-імперії прагне монополізувати велику частку енергетичного сектору України. Насправді – це шлях до втрати енергетичної незалежності держави, оскільки велика кількість енергогенеративних підприємств можуть опинитися під його контролем.

- А Табачник?

- Ідеологічні призначення на зразок Табачника принаймні викликають певну реакцію суспільства, спротив українців. А оті "непомітні" на перший погляд діячі, які представляють інтереси великого і часто іноземного капіталу, є дійсною загрозою для економічного суверенітету України. Бо якщо наша економіка – точніше залишки її державного сектору – зосередяться у руках наближених до Партії регіонів фінансово-промислових груп, то про яку економічну незалежність держави можна говорити? На ділі діячі, які через необізнаність українців не викликають публічного спротиву – найстрашніші з точки зору стратегічних перспектив України.

Велику тривогу викликають і призначення у силових міністерствах, які цементують репресивний апарат нової влади. Зокрема міністра внутрішніх справ Могильова, котрий відзначився жорстокою роботою у Криму. Ця його "робота" часто виходила за рамки європейських уявлень про правопорядок. У разі масових протестів в Україні – через соціально-економічну політику уряду, чи через антидержавні дії, – саме безвідмовний силовий блок дозволить владі придушувати виступи, повертаючись до норм режиму, який був чинним в Україні до 2004 року.

- З огляду на вищевказане. Які найбільші загрози у внутрішній політиці з приходом Януковича?

- Насамперед, це обмеження народовладдя, яким може стати, наприклад, зміна виборчої системи до органів місцевого самоврядування. Це зростання тиску адмінресурсу, зокрема і на місцевих виборах, – буде випробувано виборчі технології перед виборами до парламенту 2012 року. Дуже гостра загроза згортання свободи слова, яка в Україні була чи не єдиним здобутком так званої помаранчевої революції. Одним словом – монополізація влади.

- Нагадує радянські часи…

- Так. Точніше – азіатську модель управління. Множинність політичних сил та конкуренція між ними, притаманні європейським політичним системам, – дуже ускладнюють життя великому капіталу. Бо, гостро потребуючи влади для задоволення своїх інтересів, олігархи ніколи не певні, на кого робити ставку і в кого вкладати ресурси.

- А українофобія?

- Українофобія, на жаль, буяла завжди. І при Ющенкові та Тимошенко – також. По суті, українофобія тепер просто узаконюється…

- Строката коаліція тушок уже почала сваритися за портфелі. Комуністи невдоволені, що їм перепало мало посад. Зіштовхуються бізнесові інтереси – скажімо довкола підприємства "Турбоатом" – Клюєва та Григоришина…

- Однозначно, що в умовах економічної кризи суперечки між різними фінансово-промисловими угрупованнями стають ще гострішими. Олігархічні клани, власне, й виживають таким способом – захоплюючи нові активи та витісняючи суперників, і ніякі політичні мотиви не переважать їхніх прагматичних інтересів. Щодо комуністів, то активізація цих політичних некрофілів, які вже й забули про "захист трудящих", пояснюється тим, що тепер вони лобіюють інтереси агресивного іноземного капіталу (російського і не тільки). А це провокує невдоволення регіоналів, які мають на меті посилювати власні економічні впливи.

- Про що свідчить той факт, що в коаліції уже не 235, а 239 портфелів?

- Насамперед це вкотре розвіює міф, що у Верховній раді України начебто існують якісь "демократичні сили", які мужньо й непохитно протистоять "недемократичним", долаючи колосальні труднощі та підступи ворогів заради високих ідеалів (навіть перебуваючи де-юре і де-факто при владі протягом останніх 5 років). Насправді відстань від одного до іншого "ідейного" табору нардепи вимірюють турботами про особисте політичне майбутнє чи поліпшення і без того непоганого власного добробуту. Розростання коаліції тушок свідчить і про бездарну відверто демагогічну кадрову політику вождів БЮТ і НУНС, які наповнили свої депутатські списки безідейними бізнесменами, політичними повіями та відвертими політичними заробітчанами. Причому виборцям усі ці ватаги подавали як єдині сили української "демократії", політиків "європейського зразка", останню надію проти реваншу донецьких бандитів тощо.

- Як щодо обіцяного "покращення життя вже сьогодні"?

- Коаліція тушок працюватиме у ліпших економічних умовах, аніж ті, що припали на час роботи уряду Тимошенко, тож певне полегшення таки відбудеться. Зрештою, воно сталося б навіть без жодної участі Азарова. Тепер для українських експортерів на зовнішніх ринках складається сприятлива ситуація – відновлюється попит на продукцію української металургії та хімічної промисловості, що збільшить потік валюти в Україну. Уже впродовж місяця Національний банк викуповує американський долар, а не продає його для стабілізації української гривні, як то було раніше. Це добра ознака.

Можна також передбачити, що Азаров, відомий своєю суворою фіскальною політикою, певною мірою вирівняє катастрофічний дисбаланс між витратами та надходженнями держбюджету, що його створив уряд Тимошенко. Так звані незахищені категорії громадян, які користуються пільгами та субсидіями, такою ситуацією будуть цілком задоволені – адже уряд називатиме її "продуманою соціальною політикою", турботою про пенсіонерів тощо. А от на український бізнес – зокрема малий та середній – чекають важкі часи. Азаров нищитиме зародки середнього класу, які саме постають в Україні. Зокрема й через те, що національний виробник опиниться у нерівних умовах зі своїми іноземними конкурентами. Щоправда, уряд Азарова цим не переймається: основні надходження до бюджету і так ітимуть коштом великих експортерів…

- А не станеться так, що уряд розтринькає залишки стратегічних підприємств?

- Навряд чи тих підприємств, які залишилися у державній власності, вистачить аби покрити державний дефіцит. Швидше за все уряд Азарова покриватиме їх за допомогою зовнішніх позичок – спробує поновити співпрацю з міжнародними валютним фондом на будь-яких умовах. Тим часом приватизація державних підприємств, таких як "Укртелеком", стане допоміжним засобом наповнення бюджету. У царині приватизації державних підприємств уряд Азарова діятиме, як і його попередник, – уряд Тимошенко. Нічого нового не винайдуть, а збувати державну власність швидшими темпами, аніж це робилося раніше, попросту неможливо, бо її вже майже не лишилося. Точніше – є лише лічені об'єкти, які можуть зацікавити зовнішніх інвесторів. Окрім "Укртелекому", це підприємства енергогенеративної сфери, зокрема українські атомні електростанції.

- А земля?

- Землю, як то не прикро, повсякчас викуповують і переводять у приватну власність і попри те, що ринку землі в Україні немає. На ділі в економічному плані уряд Азарова нічим не ліпший, хоча й не гірший від того ж уряду Тимошенко. Хіба що посилить так звану фіскальну дисципліну, тобто зросте роль податкових органів в наповненні державного бюджету, внаслідок чого постраждає середній бізнес.

- Ну так. Адже Азаров – виразник інтересів великого, олігархічного капіталу…

- Інтереси великого капіталу домінуватимуть в Україні. Правда, це не є новиною, бо те ж саме діялося і протягом усіх попередніх років – за Ющенка, за Тимошенко. Змінилися кольори влади, але не суть процесу.

- Як, на Вашу думку, сприйняли у Партії Регіонів провальний візит Миколи Азарова до Москви?

- Думаю, він став для регіоналів гірким сюрпризом. Адже ця політична сила будувала свій імідж власне на поліпшенні взаємин з Росією. Візит Азарова до Кремля показав, що ера романтизму у російсько-українських стосунках, яка була притаманна для пізнього Єльцина і плодами якої користався Леонід Кучма, давно й безповоротно минула. Уже ніякі клятви в любові до російської мови та культури, ані обіцянки у майбутньому продовжити базування російського Чорноморського флоту в Україні не спонукають Росію зробити економічні поступки Україні. Якщо йдеться про український експорт у Росію – становище буде таким же, як у попередні роки. Якщо мова про перегляд газових угод – Росія чітко дає зрозуміти, що не змінить вигідні їй контракти, які підписала Юлія Тимошенко.

- Чого, на Вашу думку, зажадала Росія від Азарова в обмін за поступки?

- Можемо лише здогадуватися, що ціна за перегляд газових угод виявилася неприйнятною навіть для такої русофільської політичної сили як Партія Регіонів. Ймовірно, йшлося про створення митного союзу. Чи то про преференції для російського капіталу в Україні. Тобто, мали відбутися настільки серйозні поступки національним суверенітетом, що навіть Партія регіонів мимоволі виявилася у ролі державницької сили, оскільки не має ні найменшого бажання втрачати свої впливи на ситуацію в Україні.

- Себто Росія і далі невдоволена?

- Загроза загострення російсько-українських відносин, як то не дивно, з обранням Януковича не зникла – лише перемістилася в інші сфери. Адже інтереси російського капіталу не буде враховано в Україні так, як би йому того хотілося. Москва нині жадає ще більш проросійського уряду, аніж ним може бути навіть уряд Миколи Азарова.

- А чого чекає від України Євросоюз?

- 2007 року, за Ющенка, було провалено реформи, які Україна зобов'язалася провести для діалогу з ЄС. Зокрема не ухвалено низки кодексів, наприклад бюджетний. І тоді Україна перестала існувати для Євросоюзу як самостійний суб'єкт зовнішньої політики і геополітики. Її знову почали розглядати як традиційну буферну зону між ЄС та Росією. Теперішнє керівництво України не робить нічого, аби це змінити. Хіба що Янукович здобуде казна-які серйозні успіхи на зовнішньополітичній арені, – можливо через творення якогось регіонального блоку держав, як це свого часу намагався втілити Кучма у вигляді ГУАМ – ставлення Євросоюзу до України може змінитися.

- Хто і для чого прагне перенести місцеві вибори на весну наступного року?

- Є кілька аспектів, на яких треба зупинитися. Перше. Вибори до місцевих рад мали відбутися 2011 року згідно з Конституцією. Минулого року правлячі тоді політичні сили – БЮТ і НУНС – воліли сумістити їх із виборами міських голів, аби посилити вплив на місцевому рівні. Нині політична ситуація змінилася і збіглися інтереси всіх без винятку кольорових кланів. Себто маємо не що інше як змову так званих політичних еліт. Жодна з партій, представлених у парламенті, уже не наростить своє представництво у місцевих органах влади. Адже доведеться конкурувати з новими політичними силами – з тією ж "Свободою", а на Сході з проектом Сергія Тігіпка. Через призму місцевих виборів теперішня політична "еліта" бачить своє майбутнє абсолютно нерайдужним, безперспективним, якщо допустити до органів влади (бодай на місцевому рівні) політичні сили нової генерації. Звідси й бажання відсунути місцеві вибори якомога далі. Аби капітал, який стоїть за нинішніми політичними фаворитами, міг якомога довше користати зі свого доступу до органів місцевого самоврядування – до "вирішення питань" із землевідведенням, природними ресурсами тощо.

- Які уроки з цього всього для суспільства?

- Ми мали 5 років влади трохи іншої. До того – 15 років влади, подібної тій, що прийшла тепер. Ми не можемо говорити, що мали більш прогресивну владу, повну українського змісту, яку ми втратили. Мали хіба ілюзії та очікування, які не справдилися. П'ять років бутафорної демократії в Україні і віртуальної свободи слова створили тепличні мови, в яких діяльність протестних і взагалі громадських масових рухів опозиційного спрямування була, по суті, неактуальною для суспільства. Проте тепер маємо серйозні перспективи реструктуризації громадського життя в Україні на тлі протестних настроїв і стихійного опору новій владі…

Депутат Львовского городского совета от ВО "Свобода" Юрий Михальчишин заявил, что "бандеровская армия скоро выкинет из Украины "синьожопу банду".

"Плакать уже надоело? Надоело быть толерастами? Надоело говорить о компромиссе, о примирении, о "Восток и Запад вместе"?", - отметил Михальчишин на внеочередной сессии Львовского облсовета, которая прошла сегодня, 13 января, у памятника Степану Бандере во Львове.

По его словам, такая внеочередная сессия, которая была реакцией облсовета на "дегероизацию" Степана Бандеры, является знаковой.

"Мне кажется, что мы еще не одну такую сессию проведем - здесь во Львове, проведем такую сессию в Киеве, и мне еще кажется, что будет день, когда мы такую сессию проведем на улицах Донецка! - отметил Михальчишин во время своего выступления. - Наша бандеровская армия перейдет Днепр, перейдет Донецк и выбросит ту "синьожопу банду", которая сегодня узурпировала власть, из Украины".

По заверению Михальчишина, Львов не прогнется под тех, кто узурпировал власть, поскольку является непростым городом, ведь это - город, в котором жил Бандера. "У нас с вами за плечами - большая традиция, - подчеркнул депутат. - За нами - золотые короны Даниила Галицкого, за нами красно-черные флаги Бандеры, и за нами зелено-белые карпатские львы!".

По мнению Михальчишина, главное - что во Львове остались бандеровцы.

"Бандеровцы - это люди, которые заставили москалей уважать украинцев, – отметил депутат. - Если раньше могли спросить: "Ну что, хохлы, как дела?", то теперь мы отвечаем: "Дела нормально. Только мы - не хохлы, мы - бандеровцы!" И тут, товарищи, у тех собак азиатских сразу закрывается рот".

Фракция Партии регионов в Львовском горсовете глубоко возмущена заявлениями депутата горсовета от ВО "Свобода" Юрия Михальчишина.

Об этом говорится в заявлении, размещенном на официальном сайте Львовской областной организации Партии регионов.

"В своих публичных выступлениях перед общиной Львова и представителями органов местного самоуправления Михальчишин не придерживается элементарных этических норм и периодически позволяет себе унижать честь и достоинство своих коллег-депутатов, а также государственную власть в Украине", - отмечается в заявлении.

В партии назвали "провокационными антигосударственные заявления Михальчишина".

"Они оскорбляют не только его политических оппонентов, но и миллионы украинцев, которые своим голосованием в 2010 году поддержали действующую власть, как на выборах президента, так и во время местных выборов", - отметили в "Регионах".

В облорганизации призвали однопартийцев Михальчишина и коллег-депутатов Львовского горсовета дать надлежащую оценку неадекватному поведению этого депутата и направить его на курсы этического воспитания, чтобы научить этого городского избранника элементарным этическим нормам и правилам поведения в публичных местах.

Как известно, Михальчишин сделал некорректные высказывания в отношении члена фракции Партии регионов в горсовете, директора Львовского национального театра оперы и балета имени Соломии Крушельницкой Тадея Эдера.